Наші контакти
10003, м. Житомир,
вул. Лесі Українки, 12
Тел.: 8 (0412) 42-33-11
Факс: 8 (0412) 42-33-15
E-mail: zh_legal@ukr.net
28.06.2010
ПОЗОВНА ЗАЯВА ДО ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
Підвідомчість звернення до господарського суду
Аналіз судової практики, розглянутих господарських спорів показує, що останнім часом істотно збільшилася кількість господарських спорів, безпосередньо пов'язаних з виконанням рішень господарських судів. Переважна більшість вказаних господарських спорів стосується встановлення в судовому порядку правомірності дій (бездіяльності) органів державної виконавчої служби у процесі реалізації останньою своїх прав та повноважень при здійсненні виконавчого провадження з виконання рішень господарських судів, вказане вище обумовило й основний предмет даних спорів, який стосується: визнання дій (бездіяльності) державної виконавчої служби незаконними, визнання незаконними постанов органів виконавчої служби та безпосередньо державних виконавців, визнання наказів господарського суду, такими що не підлягають виконанню та ін.
Аналізуючи норми Господарського процесуального кодексу, кожного разу спадає на думку один і той самий висновок: кодекс потребує багатьох суттєвих змін, деталізації окремих диспозицій статей та навіть цілих розділів.
У чому цікавість та неоднозначність ситуації, мабуть кожний практикуючий юрист погодиться, що з формування системи адміністративних судів у нашій державі, виникло досить багато процесуальних протиріч та колізій між судами господарської та адміністративної юрисдикції. При чому основна колізія полягає у правильному виборі підвідомчості такої справи господарському чи адміністративному суду. Вважаємо, що питання вибору компетентного судового органу при зверненні з позовною заявою, вимоги якої ставляться до органу державної виконавчої служби, потребує більш глибоко аналізу.
АНАЛІЗ СТ. 121 (2) ГПК УКРАЇНИ
Отже, відповідно до ст. 121 (2) ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії. або з дня, кати зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія була вчинена. Відповідно до ч. 2 ст. 121 (2) ГПК України відповідні скарги розглядаються господарським судом. п. 8 Роз'яснення ВГСУ від 28.03.2002 р. за №04-5/365 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України вказує, що за змістом ст. 121 (2) ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції. Такої ж думки притримується Верховний Суд України у своїй Постанові від 26.12.2003 року за №14 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження. У ч. 3 п. 2 вказаної постанови ВСУ зазначено, що стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу у першій інстанції.
АНАЛІЗ СТ. 181 КАС УКРАЇНИ
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. ч. 3 ст. 181 КАС України зазначає, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Отже, викладена норма КАС України також регулює порядок звернення до суду з вимогами до органов Державної виконавчої служби, однак формою звернення у даному разі є позовна заява, а не скарга (як передбачено у ст. 121 (2) ГПК України), а компетентним органом на розгляд такого звернення є відповідний адміністративний суд. Крім того, процесуальними нормами, які підлягають застосуванню при розгляді таких позовних заяв є норми КАС України.
Окремо хочемо звернути увагу на застереження, яке передбачене ч. 1 ст. 181 КАС України: «...якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб». Таким чином дане застереження має силу відсилочної норми і відсилає нас до вже висвітленої вище ст. 121 (2) ГПК України, та Розділу VII ЦПК України (ст. 383), якими передбачено, що учасники виконавчого провадження мають право звернутися з відповідною скаргою до компетентного суду при цьому підлягатимуть застосуванню вже відповідно норми ЦПК та ГПК України.
Отже, виходячи з викладеного вище можна зробити висновок, що оскарження дій державної виконавчої служби, виходячи з проаналізованих норм процесуального законодавства, можливе у наступних формах: у формі позовної заяви до відповідного адміністративного суду (ст. 181 КАС України); у формі скарги до господарського суду, який постановив рішення та видав виконавчий документ (ст. 121 (2) ГПК України); у формі скарги до суду, який видав виконавчий документ (у порядку ст. 383, 384 ЦПК України).
Виникає об'єктивне питання: яку форму звернення до суду з метою оскарження дій органів державної виконавчої служби та з метою повного і всебічного захисту своїх інтересів у виконавчому провадженні обрати? При аналізі даного питання хочемо звернути увагу на судову практику з вирішення подібних спорів. Переважна більшість господарської судової практики стосується оскарження дій (бездіяльності) органів державної виконавчої служби саме до господарського суду у порядку ст. 121 (2) ГПК України у формі відповідної скарги. Проте трапляються випадки звернення до господарського суду з позовною заявою, вимогами якої є питання правомірності дії органів виконавчої служби. Вказана ситуація досить часто у підсумку приводить до припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК України, а дана обставина унеможливлює розгляд справи по суті та призводить до ситуації, за якої порушені права особи, яка звернулася до суду залишаються без захисту. Така ситуація є неприпустимою, оскільки унеможливлює захист порушених прав суб'єкта звернення до суду. Хочемо звернути увагу читачів на судову практику, яку нами було знайдено у процесі аналізу висвітленого питання. Так, Вищий господарський суд України у своїй Постанові від 22.11.2007 року зі справи №8/41-07, переглядаючи судові рішення судів нижчих інстанцій, дійшов висновку, що переданий на розгляд спір з позовними вимогами до органу державної виконавчої служби про визнання недійсною постанови та акту опису майна має розглядатися за приписами КАС України. Слід відмітити, що вказаний спір в останній редакції позову зводився до визнання недійсною постанови виконавчої служби від 26.08.2004 року про відкриття виконавчого провадження та акту опису майна від 26.08.2004 року. Таким чином, Ухвалою господарського суду Дніпропетровської обл. від 30.05.2007 року провадження у справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України. При цьому господарський суд дійшов висновку, що категорія спорів про визнання недійсними актів, враховуючи ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» від 15.12.2006 р. за №483-V не підвідомчі господарським судам.
У свою чергу Дніпропетровський апеляційний господарський суд вказану вище Ухвалу від 30.05.2007 р. скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд дійшов висновків, що спір у даній справі належить до адміністративної юрисдикції, тому, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень КАС України місцевий суд мав продовжити розгляд справи за правилами КАС України.
ВГСУ, переглядаючи дану справу в касаційному порядку, дійшов висновків про правомірність позиції апеляційного суду. Своєю Постановою від 22.11.2007 р. ВГСУ залишив в силі Постанову апеляційного суду та направив судову справу на новий розгляд до суду першої інстанції за приписами КАС України. При цьому ВГСУ, проаналізувавши ст. 121 (2) ГПК України у системному аналізі зі ст. 3, 17, 181 КАС України зазначив, що дана справа належить до адміністративної юрисдикції.
Отже звернення в господарський суд з позовною заявою з вимогами до державної виконавчої служби про скасування актів державних виконавців не у формі скарги в порядку ст. 121 (2) ГПК України, а у формі позовної заяви, є підставою для суду припинити провадження у справі за підставою п. 1 ст. 80 ГПК України. Аналізуючи судову практику з вирішення господарських спорів можна прийти до висновку, що в процесі вирішення спорів, пов'язаних з правомірністю дій (бездіяльності) органів державної виконавчої служби, суди допускають різне застосування норм процесуального права, яке проявляється в тому, що господарські суди в одних випадках вважають дану категорію спорів непідвідомчими господарським судам, а в інших, приймають до розгляду і задовольняють позовні вимоги такого характеру. Вищий адміністративний суд України у своєму Оглядовому листі від 09.01.2008 р. за №7/9/1/13-08 Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби у п. 1 зазначив, що рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні судового рішення, за загальним правилом, оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ. У свою чергу п. 4 вказаного вище Оглядового листа ВАСУ вказує, що позовні заяви стосовно рішень, дій або бездіяльності державних виконавців посадових осіб державної виконавчої служби підсудні окружним адміністративним судам.
Отже, як бачимо, однозначної позиції немає, оскільки господарськими судами по-різному вирішується процесуальне питання правомірності звернення до господарського суду з позовною заявою, у якій ставляться вимоги до органів державної виконавчої служби. З одного боку, оскаржуючи дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби, предмет позовного провадження зводиться до визнання протиправним або нечинним акта органу виконавчої влади, а іншими словами, суб'єкта владних повноважень при здійсненні останнім управлінських функцій на основі норм чинного законодавства. Вказане свідчить про адміністративний характер такого спору. Однак, виникає процедурне питання, яке стосується обрання вірної процесуальної форми звернення до суду з такими вимогами та обрання правильного суду, який повноважний розглянути даний спір.
Якщо застосувати до спірних правовідносин ст. 3, 17, 181 КАС України то правомірним буде обрання саме адміністративної юрисдикції. Однак, спір неповинен бути пов'язаним з виконанням іншого судового акту (ухвали, рішення, постанови). У разі ж оскарження дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби та її посадових осіб, яке відбувається у процесі виконання рішення господарського суду то в цьому разі ГПК України передбачає єдину можливу форму звернення до суду з вимогами до органів державної виконавчої служби - скарги на дії органів та посадових осіб державної виконавчої служби і позбавив можливості для сторін на звернення в господарський :уд з позовною заявою до відповідного органу державної виконавчої служби.
Підсумовуючи, хочемо звернути увагу колег на те, що для всебічного, повного і найбільш широкого та об'єктивного судового розгляду, поставлених до органів ДВС вимог, найбільш вдалою формою звернення буде саме звернення у формі позовної заяви на неправомірні дії органів ДВС саме до адміністративного суду. Розгляд звернення саме в такій формі дасть можливість суб'єкту звернення реалізувати всі процесуальні права та можливості, які надані процесуальним законодавством останньому. Вказане обумовлене тим, що розгляд звернення особи у формі позову надає позивачу можливість реалізувати увесь комплекс процесуальних прав сторони в процесі та процедурно забезпечує проведення всіх стадій судового розгляду справи по суті, а це дає можливості об'єктивно розглянути всі заявлені вимоги, дає можливість дослідити всі обставини справи та у повному та належному обсязі забезпечити їх доказовою базою. Іншими словами, звернення у формі позовної заяви з вимогами до органів ДВС в адміністративний суд забезпечує та сприяє всебічному та повному розгляду всіх обставин справи, і як наслідок, є більш дієвим способом захисту порушених прав позивача.
У свою чергу, звернення до суду у формі скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС у порядку ст. 121 (2) ГПК України та ст. 383-384 ЦПК України за процедурою свого розгляду є менш розгорнутою та скороченою, а по суті, то така скарга розглядається у межах вже існуючих та сформованих матеріалів справи, і не дає можливість сторонам залучати до справи нові докази (приклад, несвоєчасно подані з об'єктивних причин докази), і як наслідок, не сприяє повному та всебічному захисту порушених прав скаржника. Крім того, слід мати на увазі, що скарга подана на підставі ст. 121 (2) ГПК України розглядається тим судом (суддею, складом суду), який розглянув спір по суті та виніс рішення. А дана обставина також не завжди сприяє об'єктивності та неупередженості.
У підсумку вважаємо за необхідне зазначити, що обираючи форму звернення до суду з вимогами до органів ДВС та обираючи суд та процесуальне законодавство, яке буде підлягати застосуванню, суб'єкту звернення треба звернути увагу на те, що господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає вимогам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Слід пам'ятати, що у вирішенні спорів між юридичними, фізичними особами з одного боку та органами ДВС з іншого, відділ ДВС реалізує свої владні повноваження стосовно такої особи, тому є всі підстави говорити, що спір, який виник між такими сторонами має ознаки публічно-правового.
КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА
Юрій Крайняк
Керуючий партнер юридичної компанії Jurimex
Питання неоднозначності в здійсненні судового контролю за законністю виконавчого провадження гостро стало в перші дні після набрання чинності КАС України. Насправді, із введенням в дію КАС нічого не змінилось - достатньо згадати, що в старій редакції ЦПК України 1963 року була присутня глава 31-Г [Скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця] яка містилась в «адміністративному» розділі «Б» Кодексу [Провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин]. Згодом вказані норми перейшли до КАС, і нічого принципово нового адміністративний кодекс не містив. Суть відмінності порядку нагляду за виконавчим провадженням, що містить КАС від того порядку, що встановлений іншими процесуальними кодексами полягає в тому, що господарський суд перевіряє законність виконання того рішення, яке він сам прийняв. Але з огляду на те, що спір про право вже є вирішеним, і існує лише спір про правильність його примусового відновлення, закон встановлює особливий порядок (не позовного характеру) розгляду таких скарг. Сама обставина, що даний спір вже розглядався судом, дозволяє розглянути скаргу в максимально коротші терміни, розглядаючи лише окремі дії державного виконавця, і не вдаючись у зайві подробиці відносин між позивачем, відповідачем та виконавцем. Розгляд скарги у стислі терміни та набрання судовою ухвалою чинності в момент її винесення йде на користь в тому числі інтересам держави, яка зацікавлена у швидкому та повному виконанні судових рішень.
Що стосується адміністративних судів, то вони мають контролювати законність виконання тих виконавчих документів, які видані не судами, а іншими органами. Адже перелік виконавчих документів не обмежується наказами та виконавчими листами судів, і скарга на дії виконавця при примусовому виконанню, наприклад, виконавчого напису нотаріуса, мають розглядатись в порядку, передбаченому КАС України. Адміністративний кодекс передбачає спеціальний порядок вирішення таких справ, який розглядається в позовному провадженні, що також враховує специфіку спорів - суд має вивчити не тільки дії державного виконавця, але й причини виникнення спору між стягувачем і боржником, для чого йому надані всі повноваження передбачені КАС.
Назарій Турченюк Старший юрист ЮФ LCF LAW GRОUPE
«Юридична газета», 19 січня 2010 року, №1-2 (225), стор. 21
|
